НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ ЕНЕРГЕТИКИ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

ПОСТАНОВА

27.10.2017  № 1307

Про затвердження Порядку формування та встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів

Відповідно до законів України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Затвердити Порядок формування та встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів, що додається.

2. Ця постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні — газеті «Урядовий кур’єр».

ПОРЯДОК 
формування та встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів

1. Загальні положення

1.1. Цей Порядок визначає механізм формування та встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів для суб’єктів господарювання, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з перероблення побутових відходів і які є ліцензіатами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі — НКРЕКП).

1.2. Цей Порядок застосовується під час встановлення НКРЕКП тарифу на послугу з перероблення побутових відходів для суб’єктів господарювання, зазначених у пункті 1.1 цієї глави, та поширюється на цих суб’єктів під час розрахунку такого тарифу.

1.3. У цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

базовий період — календарний рік, що передує плановому періоду;

встановлення тарифу — встановлення НКРЕКП тарифу для ліцензіатів на послугу з перероблення побутових відходів за визначеною структурою;

вторинна сировина — речовини та матеріали, отримані у процесі перероблення побутових відходів, з яких може вироблятися продукція або які можуть використовуватись як продукція/сировина;

заява — письмове звернення ліцензіата до НКРЕКП щодо встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів з повним комплектом документів та/або обґрунтувань витрат, передбачених цим Порядком;

заявник — ліцензіат, який звернувся до НКРЕКП для встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів із заявою;

інвестиційна програма — комплекс заходів, затверджений в установленому порядку, для підвищення рівня надійності та забезпечення ефективного перероблення побутових відходів, який містить зобов’язання ліцензіата у сфері перероблення побутових відходів, зокрема щодо будівництва (реконструкції, технічного переоснащення) об’єктів у зазначеній сфері з дотриманням екологічних норм для запобігання шкідливому впливу побутових відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини, з відповідними техніко-економічними обґрунтуваннями та розрахунками, що підтверджують доцільність та ефективність передбачуваних інвестицій, а також із зазначенням джерел його фінансування та графіка виконання;

ліцензіат — суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження господарської діяльності з перероблення побутових відходів;

ліцензована діяльність — господарська діяльність з перероблення побутових відходів;

нецільове або необґрунтоване використання коштів, передбачених встановленим тарифом — використання ліцензіатом коштів на цілі або в розмірах, не передбачених структурою встановлених тарифів та схваленою НКРЕКП інвестиційною програмою, а також використання сум коштів, передбачених структурою тарифу на забезпечення провадження ліцензованої діяльності, які були витрачені ліцензіатом на закупівлю товару (товарів), послуги (послуг) без дотримання принципів здійснення закупівель;

обґрунтування витрат — підтвердження та/або посилання на нормативно-правові акти, фінансові, технічні та інші документи, фактичні дані (у тому числі первинного бухгалтерського обліку), що доводять необхідність виконання та фінансування заходів та величини витрат на плановий та/або прогнозний період;

основна діяльність — діяльність з перероблення побутових відходів;

плановий період — період тривалістю 12 місяців, на який здійснюється формування та розрахунок тарифу;

побічна продукція — вторинна сировина, теплова та/або електрична енергія, отримані у процесі перероблення побутових відходів;

попередній тариф на послугу з перероблення побутових відходів — тимчасовий тариф для ліцензіата, який не ввів в експлуатацію закінчені будівництвом об’єкти перероблення побутових відходів, що встановлюється НКРЕКП до введення в експлуатацію об’єктів перероблення побутових відходів та застосовується на умовах, визначених цим Порядком;

структура тарифу — обґрунтовані витрати ліцензіата (операційні, фінансові, витрати на покриття втрат підприємств, що виникають протягом періоду розгляду розрахунку тарифу, встановлення та його оприлюднення, та плановий прибуток) на здійснення ліцензованої діяльності, групування яких визначає НКРЕКП і на основі яких розраховується та встановлюється тариф;

тариф на послугу з перероблення побутових відходів — вартість перероблення одиниці (однієї тонни) побутових відходів, визначена як грошовий вираз планових витрат за всіма технологічними операціями процесу перероблення побутових відходів з обов’язковим урахуванням впливу доходів від продажу отриманої у процесі перероблення побічної продукції (вторинна сировина, теплова та електрична енергія) та планового прибутку.

1.4. Не включаються до розрахунку тарифу витрати, які не використовуються для визначення об’єкта оподаткування відповідно до вимог розділу III Податкового кодексу України або перевищують межі відповідних витрат.

1.5. У розрахунку тарифу на послугу з перероблення побутових відходів не враховуються витрати на провадження інших видів діяльності ліцензіата.

1.6. Структура тарифу на плановий період визначається з урахуванням  впливу планового доходу, який ліцензіат планує отримати в цей період від продажу побічної продукції, відповідно до глави 4 цього Порядку.

Обсяг такого доходу визначається на підставі планових обсягів реалізації побічної продукції  з урахуванням фактичних обсягів реалізації такої продукції, встановлених тарифів та діючих цін на таку продукцію відповідно до укладених договорів, але не нижчих від звичайних цін.

2. Загальні вимоги до формування планових обсягів діяльності та планових витрат

2.1. Формування планових витрат на послугу з перероблення побутових відходів здійснюється у розрахунку на плановий період.

2.2. Планові витрати формуються ліцензіатами відповідно до річного плану ліцензованої діяльності на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків з урахуванням основних особливостей технологічних процесів конкретного місця провадження ліцензованої діяльності, кошторисів, ставок податків і зборів, чинних або прогнозних цін на матеріальні ресурси та послуги у плановому періоді.

2.3. Витрати, об’єктивне нормування яких неможливе, плануються з урахуванням фактичних витрат за базовий та попередні базовому періоди на підставі кошторисів та необхідних обґрунтовуючих матеріалів.

2.4. Ціни на сировину та паливно-мастильні матеріали для технологічних потреб (окрім виробництва теплової та електричної енергії) можуть бути прийняті до розрахунку тарифу з урахуванням прогнозу індексів цін виробників промислової продукції відповідно до основних прогнозних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України, схвалених постановою Кабінету Міністрів України, за базовим сценарієм 1 у розмірі, що дорівнює 50 % від прогнозного відсотка зростання ціни.

2.5. Річні плани надання послуги з перероблення побутових відходів формуються з урахуванням усіх технологічних операцій процесу перероблення та складаються на підставі:

проектної документації;

планових обсягів перероблення побутових відходів;

укладених договорів на приймання побутових відходів на перероблення;

розрахунків планових річних обсягів отримання побічної продукції та її продажу відповідно до укладених договорів;

зміни обсягів перероблення побутових відходів у результаті економічного розвитку населених пунктів та динаміки чисельності населення населених пунктів, що обслуговуються ліцензіатом, з урахуванням перспективи їх зростання, темпів житлової забудови та розвитку діяльності промислових підприємств, закладів освіти, організацій сфери обслуговування, зміни технології збирання побутових відходів у населених пунктах, що обслуговуються ліцензіатом, та відповідно до генерального плану населеного пункту (населених пунктів), правил благоустрою та/або схем санітарного очищення населеного пункту (населених пунктів), затверджених органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку;

удосконалення (модернізації) технологічного процесу перероблення побутових відходів у результаті автоматизації та механізації виробництва, заміни амортизованого обладнання, застосування енергозберігаючих технологій;

підвищення рівня організації виробництва та поліпшення умов праці у зв’язку з удосконаленням операційно-виробничого планування, систем управління, поліпшенням матеріально-технічного забезпечення господарської діяльності та вимог щодо економії паливно-енергетичних ресурсів.

2.6. При визначенні планових обсягів перероблення побутових відходів ліцензіат враховує фактичний  (відповідно до оформлених договірних відносин) та перспективний рівень охоплення споживачів послугою в зоні відповідальності ліцензіата, але не вищий за проектну потужність, а також діючі норми вивезення побутових відходів, які затверджуються органами місцевого самоврядування відповідно до діючого законодавства.

2.7. Планові обсяги перероблення побутових відходів та їх гарантована поставка для забезпечення безперебійної роботи об’єкта ліцензіата мають бути підтверджені/погоджені органами місцевого самоврядування тих адміністративно-територіальних одиниць (населених пунктів), від яких ці обсяги будуть надходити.

На основі річних планових обсягів, сформованих відповідно до абзацу першого цього пункту, ліцензіат формує зведений річний план надання послуги з перероблення побутових відходів за всіма населеними пунктами, від яких ліцензіат приймає побутові відходи.

2.8. У залежності від технології перероблення забезпечення довгострокового гарантованого постачання побутових відходів, у тому числі їх обсяги, мають бути підтверджені договором (договорами) їх постачання. Обов’язковими умовами такого договору (договорів) постачання побутових відходів є:

кількість побутових відходів, поставлених протягом планового періоду, з урахуванням сезонних змін (якщо необхідно — з урахуванням достатніх потужностей для зберігання);

якість з урахуванням меж теплотворної здатності побутових відходів, а саме: вміст вологи, вміст золи, складові, які можуть несприятливо впливати на технологічний процес або які необхідно враховувати з метою впровадження заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин;

тип постачання (розсипчастий і необроблений матеріал або тип пакування  тощо);

шляхи альтернативного використання побутових відходів у разі настання необхідності;

відповідальність за недотримання обсягів поставки побутових відходів на перероблення та їх якісних показників.

До договору постачання побутових відходів додається інформація про морфологічний склад побутових відходів, що утворюються по населених пунктах, які перебувають у зоні охоплення ліцензіата, визначений відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 лютого 2010 року № 39 «Про затвердження Методичних рекомендацій з визначення морфологічного складу твердих побутових відходів».

2.9. Планування витрат на послугу з перероблення побутових відходів здійснюється на підставі та з використанням:

затвердженої уповноваженим органом у встановленому порядку проектної документації (для попереднього тарифу документація затверджується відповідно до пункту 7.2 глави 7 цього Порядку);

маршрутного опису технологічного процесу та/або технологічних регламентів операцій процесу перероблення;

кількості, типу та установленої/проектної (розрахункової) потужності генеруючого обладнання;

розрахунку планового обсягу приймання побутових відходів на перероблення, погодженого/підтвердженого органами місцевого самоврядування населених пунктів, що перебувають у зоні охоплення об’єкта перероблення побутових відходів;

вимог ліцензійних умов щодо діяльності з виробництва електричної та теплової енергії;

розрахунку прогнозного балансу між масою побутових відходів, що підлягає переробленню, і енергією, яку планується отримати;

попередніх договорів купівлі-продажу побічної продукції (включаючи обсяги, якість, тарифи  і ціни на таку продукцію).

3. Визначення величини і групування планових витрат

3.1. Планування витрат, що включаються до собівартості перероблення побутових відходів, здійснюється з урахуванням витрат операційної діяльності та фінансових витрат, які пов’язані з провадженням ліцензованої діяльності.

3.2. До планових витрат операційної діяльності включаються:

планова виробнича собівартість послуги з перероблення побутових відходів;

планові адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності, пов’язаної з наданням послуги з перероблення побутових відходів.

3.3. Планування витрат здійснюється із застосуванням нормативного методу на підставі державних і галузевих нормативів використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, норм з оплати праці, нормативів витрат з управління та обслуговування виробництва з урахуванням фактичних показників попередніх періодів.

При розрахунку витрат на послугу з перероблення побутових відходів ціни на паливно-мастильні матеріали, паливно-енергетичні ресурси, інші матеріали та послуги виробничого характеру застосовуються на рівні регульованих цін, діючих цін та тарифів, які склались на відповідному ринку, відповідно до укладених договорів, інших підтверджуючих документів.

Закупівля товарів та послуг здійснюється ліцензіатом із дотриманням принципів здійснення закупівель відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

3.4. До складу планової виробничої собівартості включаються:

3.4.1. Прямі витрати:

1) сировина та матеріали:

витрати, пов’язані з використанням основних і допоміжних матеріалів, реагентів, запасних частин, напівфабрикатів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення основного технологічного процесу (технічний огляд, ремонт основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, утримання та експлуатація обладнання, транспортних засобів, будівель, споруд тощо), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

вартість матеріалів, які використовуються для утримання та експлуатації устаткування, що забезпечує дотримання вимог екологічної безпеки об’єкта перероблення, зокрема систем очищення та відведення стічних вод та фільтрату, систем очистки димових газів, фільтрувального обладнання тощо;

витрати на придбання покупної води, що використовується на технологічні цілі.

Обсяг таких витрат визначається згідно з нормами використання відповідних ресурсів з урахуванням фактичних витрат за базовий та попередній базовому періоди, цін (тарифів) на них у плановому періоді, за винятком вартості зворотних відходів;

2) паливно-енергетичні ресурси:

паливно-мастильні матеріали, необхідні для механізованого забезпечення основних технологічних операцій процесу перероблення побутових відходів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Обсяг таких витрат визначається згідно з річним технологічним планом організації робіт з перероблення побутових відходів, діючими нормами витрат паливно-мастильних матеріалів з урахуванням фактичних витрат за попередні періоди, цін (тарифів) на них відповідно до пункту 3.3 цієї глави. Потреба в засобах механізації визначається відповідно до проектної документації та в залежності від обсягу прийнятих побутових відходів на добу, продуктивності машин, тривалості робочого часу з урахуванням технологічних операцій об’єкта перероблення побутових відходів;

витрати, пов’язані з використанням теплової та електричної енергії для технологічних (власних) потреб, визначаються, зокрема, виходячи з фактичних та розрахункових на плановий період обсягів перероблення побутових відходів, забезпечення роботи споруд, обладнання та устаткування об’єкта перероблення побутових відходів, виходячи з особливостей технологічних операцій, які здійснюються на відповідному об’єкті, питомих норм витрат паливно-енергетичних ресурсів, затверджених та погоджених в установленому порядку, які визначені відповідно до розрахункових (проектних) параметрів обладнання галузевих нормативів та вимог законодавства, з урахуванням фактичного обсягу споживання за попередні періоди;

витрати на електричну енергію для технологічних потреб визначаються за регульованими цінами, встановленими НКРЕКП;

витрати на теплову енергію для технологічних потреб визначаються за регульованими цінами, встановленими уповноваженим органом;

витрати на придбання палива та його транспортування для виробництва теплової та/або електричної енергії, які визначаються виходячи з планового обсягу відпуску/виробництва електричної та/або теплової енергії відповідно до річного плану виробництва, обґрунтованого розрахунку робочої теплотворності (калорійності) такого палива, питомих норм витрат паливно-енергетичних ресурсів, визначених та погоджених в установленому порядку, діючих цін (тарифів), визначених умовами договору;

3) витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати працівникам, безпосередньо залученим до технологічного процесу перероблення побутових відходів) відповідно до Закону України «Про оплату праці»:

основна заробітна плата працівників відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування), тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, фахівців, технічних службовців;

додаткова заробітна плата у вигляді доплат і надбавок, премій за виконання виробничих завдань і функцій та компенсаційних виплат;

інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Планування витрат на оплату праці для включення до тарифу здійснюється в установленому законодавством порядку із забезпеченням мінімальної заробітної плати та інших гарантій з оплати праці, передбачених законодавством, з урахуванням рівня середньомісячної заробітної плати в розрахунку на одного штатного працівника регіону (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) або одного штатного працівника, зайнятого у промисловості регіону, на території якого здійснюється діяльність ліцензіата;

4) єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівників;

5) амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів виробничого призначення, задіяних у процесі перероблення побутових відходів, розрахована відповідно до вимог Податкового кодексу України;

6) витрати на здійснення заходів системи моніторингу та заходів екологічної безпеки, що спрямовані на захист та контроль за станом підземних вод, водойм, атмосферного повітря, ґрунтів і рослин, шумового забруднення у зоні можливого негативного впливу місця провадження діяльності. Розмір витрат визначається відповідно до порядків, методик уповноважених органів та відповідно до системи моніторингу, визначених видів необхідного контролю, кількості і місця розташування пунктів нагляду і режиму нагляду;

7) платежі за утилізацію, видалення залишків побутових відходів, які утворилися у процесі перероблення побутових відходів;

8) інші прямі витрати, що включаються до виробничої собівартості і до складу яких включаються всі необхідні виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

3.4.2. Змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати — непрямі витрати, які не можна безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат (виду діяльності перероблення побутових відходів):

витрати на управління виробництвом та обслуговування виробничого процесу (оплата праці, розрахована відповідно до Закону України «Про оплату праці», відрахування на сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, оплата службових відряджень апарату управління цехами, дільницями та загальновиробничого персоналу тощо);

амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного) призначення, розрахована відповідно до вимог Податкового кодексу України;

витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг;

витрати на водопостачання, водовідведення, освітлення, опалення, дезінфекцію, дератизацію, вивезення відходів об’єктів загальновиробничого призначення та інші заходи;

витрати на охорону праці, дотримання вимог техніки безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

витрати на пожежну і сторожову охорону об’єктів виробничого та загальновиробничого призначення, утримання санітарних зон;

витрати, пов’язані із забезпеченням належного стану обладнання, виконанням регламентних та ремонтно-налагоджувальних робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією, освоєнням нових потужностей, що використовуються для перероблення побутових відходів, у тому числі вартість послуг сторонніх спеціалізованих організацій;

витрати на проведення метрологічних атестацій, повірку засобів вимірювальної техніки, які є власністю ліцензіата та/або знаходяться у нього в користуванні, з урахуванням міжповірочних інтервалів;

витрати на паливно-мастильні матеріали для машин, механізмів та обладнання загальновиробничого призначення;

сплата податків і зборів та інших, передбачених законодавством, обов’язкових платежів;

інші загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати, які неможливо безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат (відповідного виду ліцензованої діяльності), розподіляються між видами діяльності підприємства пропорційно прямим витратам.

Обсяг витрат, що включаються до виробничої собівартості, визначається із застосуванням нормативного методу на підставі результатів аналізу витрат за попередні роки з урахуванням змін, які передбачаються у плановому періоді, фактичних цін та цін (тарифів) у такому періоді.

3.5. До складу адміністративних витрат включають загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

витрати на оплату праці апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу, розраховані відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

витрати на сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівників апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу виходячи із запланованих витрат на оплату праці;

інші витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу (службові відрядження, підготовка і перепідготовка кадрів, використання малоцінних і швидкозношуваних предметів, придбання канцелярських товарів, періодичних професійних видань);

амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів загальногосподарського використання, розрахована відповідно до вимог Податкового кодексу України;

витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (ремонт, операційна оренда, страхування майна, централізоване водопостачання, водовідведення, опалення, освітлення, охорона);

витрати на оплату професійних послуг (юридичних, аудиторських, супроводження програмного забезпечення, з оцінки майна тощо);

витрати на експлуатацію та технічне обслуговування комп’ютерної, друкувальної, копіювальної та іншої оргтехніки відповідно до укладених договорів;

витрати на супроводження програмного забезпечення, користування інформаційними мережами та програмними продуктами;

витрати на зв’язок (поштовий, телеграфний, телефонний, телефакс тощо);

витрати на оплату розрахунково-касового обслуговування та інших послуг банків;

витрати, пов’язані зі сплатою податків і зборів та інших, передбачених законодавством, обов’язкових платежів (крім податків і зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

витрати на розв’язання спорів у судах (крім витрат на судові спори, пов’язані з екологічними правопорушеннями, та сплати штрафних санкцій за порушення екологічного законодавства);

витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для потреб апарату управління підприємством та іншого персоналу, залученого до обслуговування адміністративної інфраструктури;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Величина адміністративних витрат визначається із застосуванням нормативного методу на підставі результатів аналізу витрат за попередні роки з урахуванням змін, які передбачаються у плановому періоді, фактичних цін та прогнозних цін (тарифів) у такому періоді.

3.6. До складу витрат на збут включаються витрати, безпосередньо пов’язані зі збутом послуги з перероблення побутових відходів, а саме:

витрати на оплату праці персоналу, що безпосередньо здійснює збут послуги, розраховані відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

витрати на сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування персоналу, що безпосередньо здійснює збут послуги, обсяг якої визначається виходячи із запланованих витрат на оплату праці;

оплата службових відряджень, витрати на підготовку та перепідготовку персоналу, що безпосередньо здійснює збут послуги;

витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, безпосередньо пов’язаних зі збутом послуги (плата за оренду, страхування, ремонт, водопостачання, водовідведення, опалення, гаряче водопостачання, освітлення, охорону тощо);

витрати на оплату інформаційних послуг, безпосередньо пов’язаних зі збутом послуг з перероблення побутових відходів;

витрати на канцелярські товари і виготовлення розрахункових документів про оплату послуг;

витрати на супроводження програмного забезпечення, безпосередньо пов’язаного зі збутом послуги з перероблення побутових відходів.

Обсяг витрат на збут послуги визначається із застосуванням нормативного методу та/або на підставі укладених договорів, результатів аналізу витрат за попередні роки з урахуванням змін, які передбачаються у плановому періоді, та цін (тарифів) на кінець базового року.

3.7. Адміністративні витрати та витрати на збут розподіляються між ліцензованим та іншими видами діяльності ліцензіата пропорційно виробничій собівартості.

3.8. До складу інших операційних витрат включаються витрати, пов’язані з операційною діяльністю надання послуг з перероблення побутових відходів, які не увійшли до складу виробничої собівартості, адміністративних витрат і витрат на збут.

До складу інших операційних витрат не можуть включатися:

суми списаної безнадійної дебіторської заборгованості та нарахованого резерву сумнівних боргів;

витрати, пов’язані з утриманням об’єктів соціальної інфраструктури;

суми, що відраховуються професійним спілкам (їх організаціям) для проведення культурно-масової і фізкультурної роботи;

суми визнаних штрафів, пені, неустойки;

суми нестачі та втрати від пошкодження цінностей;

витрати, пов’язані з купівлею-продажем іноземної валюти, та втрати від операційної курсової різниці;

суми благодійної допомоги;

собівартість реалізованих виробничих запасів;

представницькі витрати;

інші витрати, що не передбачені Податковим кодексом України для визначення об’єкта оподаткування.

3.9. До фінансових витрат включаються витрати на сплату відсотків за користування отриманими кредитами та інші витрати, пов’язані із запозиченнями для провадження ліцензованої діяльності.

3.10. До структури тарифу включаються витрати на покриття втрат підприємств, які визначаються відповідно до глави 5 цього Порядку.

4. Розрахунок тарифу на послугу з перероблення побутових відходів

4.1. Розрахунковою одиницею послуги для формування тарифу є одна тонна побутових відходів.

4.2. Тариф розраховується без податку на додану вартість.

4.3. Тариф на перероблення побутових відходів розраховується за наступним алгоритмом:

1) визначається повна собівартість послуги як сума виробничої собівартості, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних та фінансових витрат;

2) визначається вартість перероблення побутових відходів за відповідним тарифом: до повної планової собівартості додаються витрати на покриття втрат, визначені відповідно до глави 5 цього Порядку, та плановий прибуток, розрахований відповідно до глави 6 цього Порядку;

3) визначається загальний сумарний дохід, який планується отримати від продажу побічної продукції.

При цьому спочатку окремо визначається дохід від продажу кожного виду побічної продукції, який розраховується як добуток ціни продажу одиниці продукції на кількість одиниць продукції у натуральному вимірі (тонн, кВт, Гкал тощо), які плануються на продаж відповідно до укладених договорів.

Ціна продажу побічної продукції визначається:

для теплової та електричної енергії на рівні регульованих цін, встановлених НКРЕКП або іншим уповноваженим органом відповідно до діючого законодавства;

для вторинної сировини, отриманої у процесі перероблення побутових відходів, на рівні цін, що склалися на відповідному ринку, але не нижчих від звичайних цін;

у разі продажу залишків побутових відходів, отриманих у процесі перероблення побутових відходів, на рівні цін відповідно до умов укладених договорів;

4) вартість перероблення побутових відходів за відповідним тарифом, розрахована відповідно до підпункту 2 пункту 4.3 цієї глави, зменшується на загальний сумарний дохід, який планується отримати від продажу побічної продукції.

4.4. У разі від’ємного значення при визначенні вартості перероблення однієї тонни побутових відходів за відповідним тарифом (у випадку перевищення доходів від реалізації побічної продукції над вартістю перероблення) тариф на перероблення побутових відходів може  встановлюватись на рівні планового прибутку, необхідного для скорочення терміну повернення коштів основної суми запозичень (кредитів, позик) для провадження ліцензованої діяльності, але не більше ніж 70 % діючого тарифу на послугу з захоронення однієї тонни побутових відходів найближчого полігону побутових відходів, тариф для якого встановлюється НКРЕКП.

5. Визначення витрат на покриття втрат підприємств, що виникають протягом періоду розгляду розрахунку тарифу, встановлення та його оприлюднення

5.1. Розрахунок втрат ліцензіата, що виникли за період розгляду розрахунків тарифу, його встановлення та оприлюднення, здійснюється ліцензіатом і подається разом із підтвердними документами на перевірку і узгодження до НКРЕКП.

НКРЕКП протягом десяти робочих днів письмово повідомляє ліцензіата про відповідність наданих розрахунків втрат ліцензіата цьому Порядку. У разі відповідності розрахунків втрат ліцензіата НКРЕКП повідомляє ліцензіата про погодження та період, протягом якого буде передбачено відшкодування.

5.2. Втрати ліцензіата обраховуються за період з дня, наступного після закінчення періоду розгляду НКРЕКП заяви ліцензіата (з урахуванням глави 8 цього Порядку), до дня набрання чинності тарифу.

У разі якщо тарифи підлягають оприлюдненню згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», період розрахунку втрат зменшується на кількість днів, потрібних для оприлюднення рішення про встановлення тарифу.

5.3. Сума втрат (В) розраховується за формулою

В = (Ср — Сд) х Оз,

5.4. Відшкодування суми втрат, розрахованої відповідно до пункту 5.4 цієї глави, здійснюється:

1) при наступному коригуванні тарифу;

2) протягом періоду та у розмірах, визначених НКРЕКП.

Втрати нараховуються протягом відповідного періоду шляхом додавання відповідної суми втрат до тарифу, розрахованого та встановленого НКРЕКП відповідно до вимог Порядку.

Інформація про суму втрат та період їх нарахування визначається у рішенні НКРЕКП про встановлення тарифу.

5.5. У разі перегляду тарифу у період, протягом якого здійснюється відшкодування втрат, розрахованих відповідно до цього Порядку, НКРЕКП здійснює його коригування, враховуючи частину втрат, яка не відшкодована.

5.6. Умови, викладені у цій главі, не застосовуються до попереднього тарифу на перероблення побутових відходів, який НКРЕКП встановлює ліцензіату відповідно до глави 7цього Порядку.

6. Визначення планового прибутку для врахування в тарифах на послугу з перероблення побутових відходів

6.1. Плановий прибуток визначається як сума коштів, що додається до суми повної планової собівартості, та спрямовується на:

здійснення заходів інвестиційної програми;

погашення коштів основної суми запозичень (кредитів, позик) та/або коштів на інвестування за рахунок власного капіталу в необоротні матеріальні та нематеріальні активи для провадження ліцензованої діяльності;

забезпечення необхідного рівня прибутковості капіталу власників (нарахування дивідендів);

зарахування коштів до спеціального резервного фонду;

відшкодування податку на прибуток.

6.2. Для врахування у тарифі коштів на виконання заходів інвестиційної програми ліцензіат подає до НКРЕКП інвестиційну програму, розроблену відповідно до Порядку формування та схвалення інвестиційних програм суб’єктів господарювання у сфері перероблення побутових відходів, затвердженого постановою НКРЕКП від 27.10.2017 № 1308, та затверджену згідно з його установчими документами.

6.3. Джерелами фінансування інвестиційної програми є:

виробничі інвестиції з планового прибутку (кошти в обсязі, передбаченому в установлених тарифах для виконання інвестиційної програми);

амортизаційні відрахування;

інші надходження, отримані від здійснення господарської діяльності, пов’язаної і не пов’язаної з ліцензованим видом діяльності, позичкові кошти (облігаційні позики, банківські кредити), залучені кошти (кошти, одержані від продажу акцій, залучені за договорами фінансового лізингу, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб, інвесторів, гранти), бюджетні кошти тощо.

6.4. Обов’язковим є погодження з НКРЕКП напрямів використання коштів амортизаційних нарахувань.

6.5. Планування складової частини прибутку на погашення основної суми запозичень для забезпечення ліцензованої діяльності провадиться лише за тими запозиченнями (договорами), умови використання яких узгоджено з НКРЕКП, органами місцевого самоврядування, які виконували повноваження з державного регулювання у сфері поводження з побутовими відходами на час укладення таких договорів, та відсотки за користування якими підлягають урахуванню у складі планових фінансових витрат.

6.6. Податок на прибуток розраховується відповідно до Податкового кодексу України.

7. Особливості встановлення попереднього тарифу на послугу з перероблення побутових відходів

7.1. У випадку коли у ліцензіата не введено в експлуатацію закінчений будівництвом об’єкт перероблення побутових відходів, ліцензіату може бути встановлено попередній тариф.

7.2. Попередній тариф розраховується ліцензіатом за 1 тонну перероблення побутових відходів на підставі прогнозних показників діяльності відповідно до техніко-економічного обґрунтування у складі проектної документації відповідно до ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», погодженого уповноваженим органом в установленому порядку, та укладених зі сторонами попередніх договорів купівлі-продажу побічної продукції, діючих (у тому числі регульованих) цін та тарифів на момент розрахунку такого попереднього тарифу.

7.3. Заява про встановлення попереднього тарифу та розрахунок такого тарифу відповідно до глав 3 та 4 цього Порядку надаються до НКРЕКП для розгляду за процедурою відповідно до глави 8 цього Порядку до введення об’єкта з перероблення побутових відходів в експлуатацію, але не пізніше ніж за сто днів до першого приймання побутових відходів на перероблення.

Попередній тариф встановлюється постановою НКРЕКП для ліцензіата для початку його діяльності після введення в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта перероблення побутових відходів.

7.4. Попередній тариф починає діяти з дня першого приймання побутових відходів на їх перероблення, про що ліцензіат письмово протягом трьох робочих днів повідомляє НКРЕКП в установленому порядку.

7.5. Попередній тариф діє не більше шести місяців з дня першого приймання побутових відходів на їх перероблення.

7.6. Ліцензіат зобов’язаний не пізніше ніж за три місяці до дня закінчення терміну дії попереднього тарифу подати до НКРЕКП розрахунки тарифу на послугу з перероблення побутових відходів відповідно до цього Порядку.

7.7. У разі від’ємного значення при визначенні планової вартості перероблення однієї тонни побутових відходів за відповідним тарифом (у випадку перевищення планових доходів від реалізації побічної продукції над плановою вартістю перероблення) попередній тариф на перероблення побутових відходів може встановлюватись на рівні планового прибутку, необхідного для скорочення терміну повернення коштів основної суми запозичень (кредитів, позик) для провадження ліцензованої діяльності, але не більшому ніж 70 % від діючого тарифу на послугу з захоронення однієї тонни побутових відходів найближчого полігона побутових відходів, тариф для якого встановлено НКРЕКП.

7.8. Протягом п’яти календарних днів з моменту подачі заяви про встановлення попереднього тарифу до НКРЕКП ліцензіат письмово повідомляє органи місцевого самоврядування тих адміністративно-територіальних одиниць (населених пунктів), які перебувають у зоні охоплення об’єктом перероблення побутових відходів та від яких будуть надходити побутові відходи на перероблення, про намір отримати такий тариф.

7.9. Коригування попереднього тарифу не здійснюється.

8. Встановлення та зміна тарифу на послугу з перероблення побутових відходів

8.1. Відкрите обговорення проекту рішення про встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів проводиться відповідно до Порядку проведення відкритого обговорення проектів рішень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 червня 2017 року № 866.

8.2. Комплект документів, що подається до НКРЕКП для встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів, формується ліцензіатом з дотриманням послідовності, визначеної вимогами цієї глави до формування наданих матеріалів та комплекту документів, що подаються для встановлення такого тарифу.

8.3. Для встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів заявник подає до НКРЕКП у паперовому та електронному вигляді заяву про встановлення тарифу (додаток 1), а також розрахунки, підтвердні й обґрунтовуючі матеріали та документи, що використовувалися під час проведення таких розрахунків, а саме:

1) пояснювальну записку щодо необхідності встановлення тарифу, що включає обґрунтування планових витрат ліцензіата за їх складовими та аналіз результатів фінансово-господарської діяльності за базовий період й очікувані зміни у плановому періоді;

2) зведений річний план надання послуги з перероблення побутових відходів (додаток 2), погоджений відповідними органами місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», та сформований згідно з пунктами 2.5 — 2.8 глави 2 цього Порядку;

3) розрахунки показників річного плану надання послуги з перероблення побутових відходів, витрат, що включаються до повної собівартості ліцензованої діяльності, витрат на покриття втрат підприємств (що виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифу, встановлення та його оприлюднення), складових частин планового прибутку та документи, що їх підтверджують та обґрунтовують, зокрема:

інформацію про середньоспискову чисельність персоналу ліцензіата. У разі необхідності збільшення чисельності працівників та/або витрат на оплату праці для врахування в тарифах, що подаються на розгляд до НКРЕКП, ліцензіати попередньо надають до НКРЕКП для погодження відповідні пояснення та обґрунтування таких змін;

копію штатного розпису ліцензіата;

копію колективного договору ліцензіата;

копію наказу ліцензіата про облікову політику;

копію статуту підприємства;

копію графіка планово-попереджувальних ремонтних робіт на плановий період, затвердженого ліцензіатом, підтверджуючі дефектні акти, кошториси на проведення ремонтних робіт, обґрунтування закупівлі матеріалів (відповідно до статті «Сировина та матеріали») для проведення ремонтних робіт, акти обстеження, висновки експертних комісій та спеціалізованих організацій, комерційні пропозиції та копії укладених договорів;

копію проектно-кошторисної документації на проведення ремонтних робіт;

засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують право власності, господарського відання, користування ліцензіата земельною ділянкою та заявлені засоби провадження господарської діяльності з перероблення побутових відходів або їх використання/експлуатацію на іншій законній підставі;

копію рішення органу місцевого самоврядування про ставки податку на землю;

копію наказу про встановлення норм витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті ліцензіата;

інформацію щодо балансової вартості основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів з розбивкою за групами та видами діяльності станом на дату надання розрахунків тарифів;

інвестиційну програму, розроблену відповідно до вимог Порядку формування та схвалення інвестиційних програм суб’єктів господарювання у сфері перероблення побутових відходів, затвердженого постановою НКРЕКП від 27.10.2017 № 1308;

копії статистичної звітності за базовий період і період, попередній базовому, а також з початку поточного року:

форму № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» (додаток 1 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868);

форму № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» (додаток 1 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868);

форму № 1-відходи (річна) «Утворення та поводження з відходами», затверджену наказом Державної служби статистики України від 19 серпня  2014 року № 243;

форму № 1-ТПВ (річна) «Звіт про поводження з твердими побутовими відходами», затверджену наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 19 вересня 2006 року № 308;

форму № 1-ПВ (квартальна) «Звіт з праці», затверджену наказом Державної служби статистики України від 10 червня 2016 року № 90;

форму № 11-ОЗ (річна) «Звіт про наявність і рух основних засобів, амортизацію», затверджену наказом Державної служби статистики України від 24 жовтня 2013 року № 321;

форму № 11-МТП (річна) «Звіт про постачання та використання енергії», затверджену наказом Державної служби статистики України від 31 серпня  2016 року № 162;

форму № 4-МТП (річна) «Звіт про використання та запаси палива», затверджену наказом Державної служби статистики України від 31 серпня  2016 року № 162;

форму № 2ТП-водгосп (річна) «Звіт про використання води», затверджену наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 16 березня 2015 року № 78, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 квітня 2015 року за № 382/26827;

форму № 2ТП (повітря) (річна) «Звіт про охорону атмосферного повітря», затверджену наказом Державної служби статистики України від 27 листопада 2015 року № 345;

форму № 1-екологічні витрати (річна) «Витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі», затверджену наказом Державної служби статистики України від 30 вересня 2015 року № 259;

Податкову декларацію з податку на прибуток підприємства, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 2015 року № 897, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1415/27860;

Податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2015 року № 560, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 липня  2015 року за № 783/27228;

форму № 1-НКРЕ-енерговиробництво «Звіт про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії», затверджену постановою НКРЕ від 04 жовтня 2012 року № 1257 за погодженням з Державною службою статистики України;

форму № 6-НКРЕ-енерговиробництво «Звіт про ліцензовану діяльність суб’єктів господарювання з виробництва електричної та теплової енергії», затверджену постановою НКРЕ від 04 жовтня 2012 року № 1257 за погодженням з Державною службою статистики України;

річний план виробництва побічної продукції, отриманої у процесі перероблення  побутових відходів (додаток 3);

розрахунок тарифу на послугу з перероблення побутових відходів (додаток 4);

фінансові витрати, що включаються до тарифу на послугу з перероблення побутових відходів (додаток 5);

додаткові розрахункові та обґрунтовуючі матеріали, які, на думку ліцензіата, необхідні для підтвердження витрат.

8.4. Ліцензіат забезпечує достовірність наданої ним інформації.

8.5. Документи, які додаються до заяви як обґрунтування витрат, повинні бути підписані керівником ліцензіата (уповноваженою ним особою), копії таких обґрунтувань повинні бути належним чином завірені.

8.6. У разі якщо заява та додані документи не відповідають вимогам цього Порядку, заява залишається без розгляду, про що НКРЕКП письмово повідомляє ліцензіата протягом п’яти робочих днів з дня надходження заяви із зазначенням підстав.

8.7. НКРЕКП може звернутися до ліцензіата з метою отримання у визначений НКРЕКП строк додаткових письмових обґрунтувань та пояснень щодо наданих матеріалів, необхідних для підтвердження розрахунків тарифу та вирішення спірних питань, що виникли під час розгляду заяви щодо встановлення/коригування тарифів.

8.8. НКРЕКП може ініціювати проведення експертизи розрахунків і обґрунтовуючих матеріалів ліцензіата із залученням відповідних фахівців, про що НКРЕКП письмово повідомляє ліцензіата.

8.9. Розгляд заяви призупиняється на строк проведення експертизи розрахунків та обґрунтовуючих матеріалів ліцензіата, про що НКРЕКП письмово повідомляє ліцензіата.

8.10. Якщо ліцензіат не надав додаткових пояснень та обґрунтувань на звернення НКРЕКП у визначений строк, розгляд заяви призупиняється до дня надходження зазначених пояснень та обґрунтувань.

8.11. У разі відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам, встановленим у пункті 8.3 цієї глави, НКРЕКП розглядає їх протягом тридцяти календарних днів з дня надходження до НКРЕКП.

У разі необхідності коригування тарифу, діючого в період регулювання, НКРЕКП розглядає заяву та додані до неї документи протягом десяти календарних днів з дня надходження до НКРЕКП.

8.12. Рішення щодо встановлення тарифу приймається НКРЕКП на засіданні, що проводиться у формі відкритого слухання, шляхом всебічного та повного з’ясування позицій усіх учасників засідання, яке відбувається після розгляду наданих заявником документів та аналізу результатів фінансово-господарської діяльності заявника відповідними структурними підрозділами НКРЕКП та підготовки їх пропозицій, і оформлюється постановою НКРЕКП.

8.13. Ліцензіат зобов’язаний використовувати кошти, отримані в результаті здійснення ліцензованої діяльності за встановленим НКРЕКП тарифом, виключно на витрати, передбачені структурою встановленого тарифу та схваленою НКРЕКП інвестиційною програмою.

8.14. Рішення про встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні — газеті «Урядовий кур’єр», якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення. Рішення підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття.

8.15. Зміна тарифу може бути ініційована ліцензіатом шляхом надання до НКРЕКП відповідної заяви про встановлення тарифів та доданих до неї документів, зазначених у пункті 2.2 глави 2 цього Порядку, або НКРЕКП без надання ліцензіатом зазначеної заяви.

8.16. Зміна тарифу може проводитись за обставин, що впливають або можуть вплинути на результати діяльності ліцензіата в період регулювання, а саме у випадках:

1) зміни обсягів перероблення побутових відходів, урахованих при встановленні діючого тарифу, більше ніж на 5 %;

2) зміни в установленому порядку інвестиційної програми ліцензіата, якщо це призводить до зміни тарифу більше ніж на 5 % від установленого рівня;

3) зміни величини окремих витрат у структурі тарифу з причин, які не залежать від ліцензіата  та які впливають на фінансовий стан ліцензіата, якщо це в сукупності призводить до зміни тарифів більше ніж на 5 % від установленого рівня;

4) зміни протягом строку дії тарифу величини доходу від продажу побічної продукції, виробленої ліцензіатом у процесі здійснення ліцензованої діяльності з перероблення побутових відходів, з причин, які не залежать від ліцензіата, зокрема обґрунтоване підвищення або зниження цін і тарифів на таку побічну продукцію, якщо це в сукупності призводить до зміни тарифу більше ніж на 5 % від установленого рівня.

8.17. Зміна тарифу за ініціативою НКРЕКП може бути здійснена у випадках, визначених пунктом 8.16 цієї глави, та у таких випадках:

1) невиконання ліцензіатом інвестиційної програми, яка була врахована в чинних тарифах, що є підставою для вилучення зі структури тарифу невикористаних коштів, які були передбачені на реалізацію інвестиційної програми, або врахування цих коштів як джерела фінансування інвестиційної програми на плановий період;

2) за результатами перевірки додержання ліцензіатом вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перероблення побутових відходів.

8.18. У разі виявлення обставин, передбачених підпунктом 3 пункту 8.16 цієї глави, ліцензіат подає до НКРЕКП заяву про коригування лише тих складових частин структури тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. До заяви додаються обов’язкові додатки до цього Порядку, пояснювальна записка, розрахунки та документи, що підтверджують необхідність зміни тарифу.

8.19. Установлення факту нецільового або необґрунтованого використання ліцензіатом коштів, передбачених структурою тарифу, є підставою для прийняття НКРЕКП рішення про вилучення таких коштів зі структури тарифу.

ЗАЯВА 
про встановлення тарифу

ПОГОДЖЕНО
____________________

ЗВЕДЕНИЙ РІЧНИЙ ПЛАН 
надання послуги з перероблення побутових відходів

РІЧНИЙ ПЛАН 
виробництва побічної продукції, отриманої в процесі перероблення побутових відходів

РОЗРАХУНОК 
тарифу на послугу з перероблення побутових відходів

(без податку на додану вартість)

__________ 
* Без урахування списання безнадійної дебіторської заборгованості та нарахування резерву сумнівних боргів

ФІНАНСОВІ ВИТРАТИ, 
що включаються до тарифу на перероблення побутових відходів

Сообщение Порядок формування та встановлення тарифу на послугу з перероблення побутових відходів появились сначала на ОСББ today.

ПЛЕНУМ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ПОСТАНОВА

Про судову практику в справах про зняття арешту з майна

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при розгляді позовів про зняття арешту з майна, керуючись статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення:
1. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов’язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов’язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.
2. Позов про зняття арешту з майна може бути пред’явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред’явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).
Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках — особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі — Закон про виконавче провадження).
У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
У випадку безоплатної передачі майна юридичній особі ця особа також є відповідачем у справі.
У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.
3. Позови про зняття арешту з майна можуть бути пред’явлені, зокрема, коли накладено арешт на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна.
Разом із тим згідно зі статтею 465 Митного кодексу України конфіскація майна, яке є безпосереднім об’єктом порушення митних правил, застосовується незалежно від того, чи є це майно власністю особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.
У зв’язку з цим позови власників чи володільців такого майна про зняття арешту з майна можуть бути задоволені лише у тому разі, коли постановою відповідних органів буде встановлено, що особа, яка вчинила адміністративне митне правопорушення, заволоділа майном протиправним шляхом. Захист прав власника або володільця в інших випадках можливий шляхом стягнення збитків з особи, визнаної в установленому законом порядку винною в адміністративному митному правопорушенні.
4. У разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов’язаний з їх підприємницькою діяльністю.
5. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.
У зв’язку із цим боржник (учасник кримінального провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред’являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.
У разі пред’явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.
6. Відповідно до частини другої статті 114 ЦПК позови про зняття арешту з нерухомого майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (виключна підсудність).
Якщо майно розташоване або знаходиться у різних районах міста чи в різних містах, то позов пред’являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини майна, вартість якої перевищує вартість тих, що знаходяться в інших районах чи місцевостях.
У разі недотримання правил підсудності заява повертається судом позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного суду (пункт 4 частини третьої, частина п’ята статті 121 ЦПК).
Якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду (розгляду справи по суті — стаття 173 ЦПК) виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил виключної підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін (пункт 2 частини першої статті 116 ЦПК).
7. Суд не вправі відмовити у відкритті провадження у справі про зняття арешту з майна, якщо справа, у зв’язку з якою накладено арешт на майно, не вирішена, оскільки зазначене, зокрема, впливає на перебіг позовної давності. У разі неможливості розгляду такого позову до вирішення іншої справи суд відповідно до пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК зупиняє провадження у справі про зняття арешту з майна.
8. Оскільки згідно зі статтею 126 ЦПК позивач вправі об’єднати в одній позовній заяві кілька однорідних позовних вимог, пов’язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна.
При цьому якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, яке виникло, наприклад, із договору про спільну власність або таке його право не визнається чи оспорюється співвласником, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно.
За подання позовної заяви у випадку об’єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру (залежно від вартості майна, яке відшукується), так і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру (зняття арешту з майна). При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.
Якщо ж заявлена вимога лише про зняття арешту з майна, то сплачується судовий збір як за заяву немайнового характеру.
Якщо предметом позову є частка майна в спільній сумісній власності подружжя, членів сім’ї, то вимога про зняття арешту з цього майна сплачується судовим збором за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру. Разом з тим якщо заявляється вимога про визначення (збільшення, виділення) частки майна у спільній сумісній власності згідно із законом чи договором та зняття арешту з цього майна, то судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового і майнового характеру окремо.
Проте за подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (стаття 379 ЦПК), судовий збір не сплачується.
9. Відкривши провадження у справі про визнання права власності та/або зняття арешту з майна, суддя відповідно до пункту 5 частини першої статті 152 ЦПК в порядку забезпечення позову за відповідною заявою може зупинити продаж арештованого майна.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Пред’явлення позову про зняття арешту з майна не перешкоджає зверненню стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника, а також інше майно боржника, щодо якого не заявлено вимоги про визнання права власності на нього.
Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу (частина третя статті 154 ЦПК). При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору (частина четверта статті 154 ЦПК). Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (стаття 60 Закону про виконавче провадження).
У рішенні суду про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову, які оскаржуються (пункт 8 частини першої статті 214 ЦПК).
За змістом частини четвертої статті 54 Закону про виконавче провадження у разі накладення державним виконавцем арешту на майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, заставодержатель цього майна має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
10. Відповідно до статті 130 ЦПК при проведенні попереднього судового засідання, а якщо воно не проводиться, то при підготовці справи до судового розгляду, суд має визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору, з’ясувати, які докази подані чи подаються кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень, а також з яких правовідносин виник спір, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зокрема, у матеріалах справи залежно від предмета та підстави позову мають бути належним чином завірені копії акта опису та арешту, постанови про арешт коштів чи майна боржника, вироку, рішення суду або іншого органу, на виконання яких проводився опис і арешт, матеріали, що є в кримінальній справі щодо належності описаного майна і джерел коштів на його придбання, документи про право власності на майно, кредитні зобов’язання, реєстраційні посвідчення, паспорти та інші документи, що видаються на це майно.
З урахуванням положень Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі неможливості надання суду зазначених документів розгляд справи здійснюється за документами і матеріалами (доказами), поданими учасниками судового процесу, якщо вони є достатніми для прийняття відповідного судового рішення.
Якщо боржник (засуджений) знаходиться у місцях позбавлення волі, суддя при підготовці справи до судового розгляду у порядку, передбаченому частиною шостою статті 76 ЦПК, повинен разом із судовою повісткою про день та час розгляду справи надіслати копію позовної заяви з доданими до неї документами та роз’яснити боржнику (засудженому), що він має право надати письмові пояснення щодо заявленого позову, пославшись на докази, якими вони обґрунтовуються. При цьому слід враховувати правові висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу).
11. При розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з’ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК).
У разі виникнення у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, труднощів у витребуванні доказів суд з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їм у цьому за наявності відповідного клопотання. Також за необхідності судам слід використовувати матеріали кримінального провадження про належність описаного майна і джерела коштів на його придбання.
12. На позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна поширюється передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт (опис) належного їй майна.
У разі пред’явлення позову про зняття арешту з майна з пропущенням установленого законом строку на заявлення таких вимог, суддя не вправі з цих підстав відмовити у відкритті провадження у справі. Поважність причин пропущення позовної давності та наслідки цього необхідно вирішувати в установленому законом порядку (стаття 267 ЦК).
При оскарженні рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо накладення арешту на майно судам слід звертати увагу на строки звернення до суду з відповідною скаргою, визначені статтею 385 ЦПК та нормами Закону про виконавче провадження (наприклад, статті 26, 57).
13. При розгляді справ судам належить звертати увагу на те, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис та арешт майна, зокрема, чи перелічено в акті опису інше майно, у тому числі те, що знаходиться у спільній власності боржника з іншими особами, яке не описувалось, а також чи не описано те майно, на яке стягнення не може бути звернене за виконавчими документами або може бути звернене лише в передбачених законодавством випадках.
14. Вирішуючи питання про належність описаного та арештованого майна, суди повинні керуватися нормами цивільного та сімейного законодавства, які діяли на час придбання майна, що регулюють право власності та його захист.
При розгляді позову одного з подружжя про зняття арешту з належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя судам необхідно враховувати, що відповідно до статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі — СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором. Суд може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи інтереси дітей або непрацездатних повнолітніх дітей, які з ним проживають, або інші обставини, що мають істотне значення за визначених законом умов, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або ж витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, то у такому разі його частка може бути зменшена. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Майно, набуте кожним із подружжя під час їх окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин, суд може визнати особистою приватною власністю кожного з них.
Майно, набуте кожним із подружжя за час режиму окремого проживання, встановленого рішенням суду, не вважається набутим у шлюбі (частина друга статті 120 СК).
Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділене суд визначає з урахуванням усього нажитого майна, включаючи і те, на яке за законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами і яке не підлягає конфіскації. Разом із цим на частку кожного з подружжя має бути виділено як майно, що підлягало опису, так і майно, що не підлягало опису. Зазначені обставини згідно зі статтею 60 ЦПК зобов’язана довести та сторона, яка посилається на них як на підставу своїх вимог чи заперечень, зокрема, поданням відповідних належних і допустимих доказів, заявленням клопотання про забезпечення позову з метою додаткового опису майна тощо.
15. У справах про зняття арешту з майна, що становить спільну сумісну власність членів сім’ї, частка боржника визначається відповідно до правил статті 357 ЦК.
Виходячи із змісту частини четвертої статті 61 ЦПК, сама по собі вказівка у вироку суду про звернення стягнення на конкретне майно або про його конфіскацію незалежно від підстав її застосування не позбавляє заінтересованих осіб можливості доказування свого права власності на це майно шляхом пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.
Якщо згідно з вироком підлягає конфіскації конкретне майно, що становить спільну сумісну власність подружжя, членів сім’ї, позови інших суб’єктів спільної сумісної власності про виключення з опису їх частки цього майна можуть бути задоволені за умови, що вартість іншого сумісного майна, яке залишилось, менша, ніж припадає на їх частку. У цьому випадку суду слід враховувати роз’яснення, надані у пункті 1 цієї постанови.
16. У випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном. Тому не слід розглядати як протиправне позбавлення права власності присудження грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку у спільній сумісній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.
При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов’язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
17. При визначенні розміру частки у майні, що належить подружжю, частки боржника у спільній сумісній власності, а також частки неподільної речі суд має виходити з дійсної вартості цього майна на день ухвалення рішення. Дійсна вартість майна визначається її ринковою вартістю, яка діє на день ухвалення рішення суду, що має довести особа, яка на цю обставину посилається (статті 10, 60 ЦПК). Якщо оцінка окремого виду майна є складною або позивач чи відповідач оспорюють зазначену в описі оцінку майна, суд для визначення дійсної вартості арештованого (описаного) майна за клопотанням сторони у справі може призначити відповідну експертизу.
18. У разі заявлення вимог про повернення майна в натурі в тому випадку, коли воно відповідними територіальними органами Державної фіскальної служби України було передано відповідній особі безоплатно, то обов’язок повернення майна покладається на особу, яка одержала майно безоплатно, а якщо нею майно реалізовано, питання про повернення набувачем майна в натурі вирішується згідно з правилами частини третьої статті 388 ЦК.
У разі якщо майно було реалізовано відповідними територіальними органами Державної фіскальної служби України, за наявності це майно або його вартість повертаються цими органами.
19. Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, на які посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв’язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред’явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підстави (обставини, якими обґрунтовувались вимоги) та зміст позовних вимог (стаття 119 ЦПК).
У резолютивній частині рішення у цій категорії справ суду належить зазначати конкретне майно, з якого знімається арешт, його вартість, на користь кого знято арешт і за ким визнається право власності чи кому це майно передається у володіння.
20. Виявивши факти невжиття чи несвоєчасного вжиття передбачених законом заходів для забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, порушення правил опису та арешту майна або якщо описане майно було розтрачене, відчужене або приховане особами, яким воно передано на зберігання, судам з метою їх усунення і запобігання слід постановляти з цього приводу окремі ухвали.

Сообщение Про судову практику в справах про зняття арешту з майна появились сначала на ОСББ today.

• Подвалы;
• Чердаки;
• Здания, которые расположены на придомовой территории и рассчитанные для обеспечения потребностей совладельцев, объединений ОСББ (ОСМД) жилого дома;
• Любое оборудование обслуживающее более одного жилого или нежилого помещения, такое как электрическое, сантехническое и т.д.;
• Права на земельный участок, на котором расположен дом жильцов, или здание, относящееся к дому.

Эти пункты прописаны в законах “Об особенностях осуществления права собственности в многоквартирном доме”, “Гражданского кодекса Украины”.
Общее имущество дома не может быть поделено между собственниками. Так же оно не может быть использовано в личных целях, затрагивающих интересы других соседей, без соответствующего решения собственников помещений, принятого на общем собрании. Использование должно быть равным для всех совладельцев. Данное имущество должно выполнять функции исключительно в интересах собственников. Это может быть техническое обслуживание или дополнительный доход, который также будет направлено на обслуживание дома объединением ОСББ. Совладельцы вправе сдать в аренду помещение или отдельно стоящее здание. Это должно быть утверждено общим собранием жильцов и решение внесено в протокол собрания. Данное право подтверждается законом “ Об объединении совладельцев многоквартирного дома”. Доходы, полученные ОСМД, не могут быть разделены между совладельцами, так как объединение совладельцев  — это неприбыльная организация. Прибыль ОСМД возможно использовать только для финансирования расходов на его благоустройство, содержания и реализацию цели объединения, прописанной в уставе. Собственники имеют право передать объект общего имущества в пользование одному из собственников, что также утверждается на общем собрании. В данном случае можно возложить содержание данного объекта на собственника, а также, например, территорию расположенную рядом с объектом, тем самым освобождая других собственников от дополнительных затрат. В местах общего пользование может быть размещено оборудование интернет провайдеров, операторов сотовой связи. Общее имущество также полностью обслуживается собственниками ОСББ (ОСМД):  обеспечение электроэнергии, ремонт, уборка территории и мест общего пользования, содержание вентиляционных каналов, технический осмотр, и другие меры.
Использование имущества многоквартирного дома регулируется законами “Об объединении совладельцев многоквартирного дома”, “Об особенностях осуществления права собственности в многоквартирном доме”

Сообщение Правила использования общего имущества многоквартирного дома появились сначала на ОСББ today.

Экономить — это не плохо, а мудро!

В нынешнее время счета за коммунальные услуги ощутимо сказываются на бюджете семьи. Причем сумма за электричество «расстраивает» кошельки чаще всего. Все задают одни и те же вопросы: «Как бороться с этим? Так как же все таки уменьшить затраты на электроэнергию? Как экономить?»
Все очень просто! Мы, OSBB today, с радостью поделимся 8 простейшими способами экономии электроэнергии.

1. Замените обычные лампы на энергосберегающие.
   Самое время приобрести энергосберегающие лампы, они потребляют в 4,5-5 раз меньше электричества. Конечно цены на них выше, чем на обычные лампы накаливания, но срок их службы в несколько раз дольше и потребляют они меньше тока.
2. Гасите свет, выходя из комнаты.
   Главное выработать привычку, которая не позволит вам оставить дома включенный компьютер, телевизор, свет в комнате, в конц концов, утюг
3. Очищайте электрический чайник от накипи.
   Немного эрудиции: твердые слои солей на внутренних стенках устройства создают большое термическое сопротивление, которое в разы снижает эффективность работы нагревательного элемента и соответственно увеличивает его энергопотребление.
4. Не ставьте холодильник рядом с источником тепла.
   Расход электроэнергии может вырасти в несколько раз, так как устройству придется поддерживать заданную температуру в форсированном режиме. Так же не стоит забывать своевременно размораживать и вытирать пыль с теплообменника на задней стенке.
5. Протирайте лампочки и люстры от пыли.
   Нужно иметь в виду, что пыль может поглощать до 19,9% света от лампы. Когда кажется что лампа тускнеет, скорее всего она в пыли и не нужно покупать новую для более яркого освещения. Так что это довольно не сложная ,быстрая и полезная процедура при уборке. Не забывайте, что протирать электрические приборы необходимо исключительно сухой тряпкой!
6. Используйте двух-тарифные счетчики электроэнергии.
   В Украине электричество в ночные часы (с 23.00 до 7.00) в два раза ниже, чем днем. Поэтому чаще всего пенсионеры, те, кто работает ночью или просто предпочитает спать днем, устанавливают двух-тарифный счетчик. С его помощью можно сэкономить денег за оплату электричества, а так же, что не мало важно, снизить вероятность случаев аварийного обесточивания.
7. Замените старые окна и заделайте все щели.
   Пластиковые окна имеют разного вида стеклопакеты, но все они как один предусмотрены для удержания температур с разных сторон стены. Предусматривается это своеобразным сложением коробки окна из нескольких стекол расположенных на тепло-, водо-, климатоустойчивых прокладках, шинах и подобных элементов. Это поможет повысить температуру в помещении на несколько градусов, а лишнее тепло не будет отдаваться стенам и через них на улицу. ОСМД (ОСББ) всегда стремятся добиться взаимопонимания в обеспечении дома пластиковыми окнами, ведь это способ удержания приятной температуры не только в квартире жильца,  но и во всем доме. Но в любом случае, можно заклеить все щели допускающие малейший холодок или пропуск воздуха. Это все удержит нужную комнатную температуру без значительных потерь тепла и просто сохранит домашний комфорт.
8. Приобретайте бытовую технику с энергопотреблением класса «А» и выше.
   Существуют классы эффективности использования энергии: A, B, C, D, E, F, G. Наглядно, класс A — самое низкое энергопотребление, G — самое высокое энергопотребление. Покупая в магазине бытовые товары, вы можете встретить обычно всеми игнорируемую этикетку энергоэффективности ЕС. Сейчас наблюдается распространенная практика выделять этикетку ЕС зеленым цветом. Энергосберегающие приборы потребляет гораздо меньше энергии. Причем разница иногда может составлять до пятидесяти процентов. Да, именно такие цифры, ведь энергосберегающая техника сегодня может быть чем угодно: от элементарных чайников до эксклюзивных автомобилей.

Если вы впервые читаете подобную статью, мы уверяем, что такая простая, ничем не жертвующая экономия, будет вашим первым шагом к оптимизации вашего капитала, контроля домашнего обеспечения, да и просто поддержания хорошей «погоды» в ОСМД (ОСББ).

Сообщение 8 ПРОСТЫХ СПОСОБОВ ЭКОНОМИТЬ ЭЛЕКТРОЭНЕРГИЮ ОСМД (ОСББ) появились сначала на ОСББ today.

Касательно дома, членами ОСББ (ОСМД) необходимо соблюдать следующие меры. Начать необходимо с установления счетчиков потребления тепла,  горячей и холодной  воды в здании. Возможна установка двухтарифного счетчика электроэнергии, данный вариант очень эффективен, как в помещениях общего пользования, так и в поквартирной установке для снижения оплаты потребления электроэнергии. Следующий шаги:

• это теплоизоляция дома,
• уплотнение швов и трещин,
• открытые подъезды,
• холодные чердаки и подвалы домов,
• утепление крыш,
• замена окон в подъездах, а также установка доводчиков на двери,
• установка ламп со светодиодами в общественных помещениях,
• монтаж  теплоизоляции  на  теплопроводы системы отопления,
• устранение возможных утечек отдельных  участков трубопроводов,
• балансировка системы отопления,
• реконструкция  системы  отопления

Приведены краткие методы и самые простые по достижению энергоэффективности. Чтобы сократить потери тепла объединениями совладельцев могут быть применены как дорогостоящие, так и более экономичные решения, по укреплению и утеплению конструкций здания. Эти меры несут не только комфорт в квартирах  и обеспечивают экономию расходов, но и повышают спрос, и стоимость на рынке квартир.

Сообщение Энергоэффективность и энергосбережение в многоквартирных домах. появились сначала на ОСББ today.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про інформацію

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650 )
{ Вводиться в дію Постановою ВР N 2658-XII ( 2658-12 ) від 02.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.651 }
{ Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194
N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.214
N 1268-IV ( 1268-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.141
N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394
N 2707-IV ( 2707-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.429
N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 37, ст.496
N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010, ВВР, 2011, N 10, ст.63
N 2724-VI ( 2724-17 ) від 30.11.2010, ВВР, 2011, N 12, ст.86
N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160 }

{ В редакції Закону
N 2938-VI ( 2938-17 ) від 13.01.2011, ВВР, 2011, N 32, ст.313 }
{ Зміни до Закону див. в Законі
N 5029-VI ( 5029-17 ) від 03.07.2012, ВВР, 2013, N 23, ст.218 }

{ Щодо втрати чинності Закону N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010
додатково див. Закон N 763-VII ( 763-18 ) від 23.02.2014, ВВР,
2014, N 12, ст.189 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 317-VIII ( 317-19 ) від 09.04.2015, ВВР, 2015, N 26, ст.219
N 1405-VIII ( 1405-19 ) від 02.06.2016, ВВР, 2016, N 28, ст.533
N 1774-VIII ( 1774-19 ) від 06.12.2016, ВВР, 2017, N 2, ст.25 }
{ У тексті Закону ( 2657-12 ) слово «конфіденціальна» в усіх
відмінках замінено словом «конфіденційна» у відповідному
відмінку згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від
11.05.2004 }

{ У тексті Закону слова «і регіонального» виключено
згідно із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010 }
Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: документ — матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; захист інформації — сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація — будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Стаття 2. Основні принципи інформаційних відносин 1. Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Стаття 3. Державна інформаційна політика 1. Основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.
Стаття 4. Суб’єкти і об’єкт інформаційних відносин 1. Суб’єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об’єднання громадян; суб’єкти владних повноважень. 2. Об’єктом інформаційних відносин є інформація.
Стаття 5. Право на інформацію 1. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Стаття 6. Гарантії права на інформацію 1. Право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов’язком суб’єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов’язком суб’єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. 2. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 7. Охорона права на інформацію 1. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб’єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. 2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. 3. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду. 4. Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб’єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.
Стаття 8. Мова інформації 1. Мова інформації визначається законом про мови, іншими актами законодавства в цій сфері, міжнародними договорами та угодами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 9. Основні види інформаційної діяльності 1. Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Розділ II

ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 10. Види інформації за змістом За змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації. Стаття 11. Інформація про фізичну особу 1. Інформація про фізичну особу (персональні дані) — відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. 2. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Міністерство фінансів України під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних. { Частину другу статті 11 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 1774-VIII ( 1774-19 ) від 06.12.2016 }
Стаття 12. Інформація довідково-енциклопедичного характеру 1. Інформація довідково-енциклопедичного характеру — систематизовані, документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище. 2. Основними джерелами інформації довідково-енциклопедичного характеру є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, електронні бази та банки даних, архіви різноманітних довідкових інформаційних служб, мереж та систем, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційно-телекомунікаційними системами. 3. Правовий режим інформації довідково-енциклопедичного характеру визначається законодавством та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 13. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація) 1. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація) — відомості та/або дані про: стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими; фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми); стан здоров’я та безпеки людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля; інші відомості та/або дані. 2. Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 3. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об’єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.
Стаття 14. Інформація про товар (роботу, послугу) 1. Інформація про товар (роботу, послугу) — відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги). 2. Інформація про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом. 3. Правовий режим інформації про товар (роботу, послугу) визначається законами України про захист прав споживачів, про рекламу, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 15. Науково-технічна інформація 1. Науково-технічна інформація — будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. 2. Правовий режим науково-технічної інформації визначається Законом України «Про науково-технічну інформацію» ( 3322-12 ), іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 3. Науково-технічна інформація є відкритою за режимом доступу, якщо інше не встановлено законами України.

Сообщение ЗАКОН УКРАЇНИ Про інформацію появились сначала на ОСББ today.

]]> https://osbb.today/2018/12/04/zakon-ukrani-pro-informacyu/feed/ 0 https://osbb.today/2018/12/03/zhitloviy-kodeks-ukrani/ https://osbb.today/2018/12/03/zhitloviy-kodeks-ukrani/#respond Mon, 03 Dec 2018 15:21:55 +0000 https://osbb.today/?p=1188 Відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського
житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Сообщение ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ появились сначала на ОСББ today.

]]>

ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОЇ РСР

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1983, Додаток до N 28, ст.573 )
{ Вводиться в дію Постановою ВР N 5465-X ( 5465-10 ) від 30.06.83, ВВР, 1983, N 28, ст.574 }

{ Про порядок введення в дію див. Указ Президії ВР N 6236-X ( 6236-10 ) від 21.12.83, ВВР, 1984, N 1, ст.2 }
{ Із змінами, внесеними згідно з Указами Президії ВР
Української РСР
N 2204-11 від 12.05.86, ВВР 1986, N 21, ст.414
N 2444-11 від 27.06.86, ВВР 1986, N 27, ст.539
N 6757-11 від 25.10.88, ВВР 1988, N 45, ст.1070
N 660-12 від 28.01.91, ВВР 1991, N 9, ст. 89
Законами
N 1993-12 від 18.12.91, ВВР 1992, N 12, ст.169
N 3187-12 від 06.05.93, ВВР 1993, N 24, ст.258
N 3718-12 від 16.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 15
N 287/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.218
Декретом КМ
N 11-92 від 15.12.92, ВВР 1992, N 7, ст. 55
Законами
N 1525-III ( 1525-14 ) від 02.03.2000, ВВР, 2000, N 20, ст.150
N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247
N 898-IV ( 898-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.313
— набирає чинності з 01.01.2004
N 1925-IV ( 1925-15 ) від 29.06.2004, ВВР, 2003, N 51, ст.550
N 2377-IV ( 2377-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.198
N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359
N 3167-IV ( 3167-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.104
N 3334-IV ( 3334-15 ) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 19-20,
ст.159
N 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.257
N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485
N 1343-VI ( 1343-17 ) від 19.05.2009, ВВР, 2009, N 39, ст.550
N 1510-VI ( 1510-17 ) від 11.06.2009, ВВР, 2009, N 46, ст.701
N 2367-VI ( 2367-17 ) від 29.06.2010, ВВР, 2010, N 34, ст.486
N 2394-VI ( 2394-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 39, ст.513
N 3716-VI ( 3716-17 ) від 08.09.2011, ВВР, 2012, N 19-20, ст.167
N 3795-VI ( 3795-17 ) від 22.09.2011, ВВР, 2012, N 21, ст.197
N 4565-VI ( 4565-17 ) від 22.03.2012, ВВР, 2012, N 51, ст.574
N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012, ВВР, 2013, N 41, ст.549
N 239-VII ( 239-18 ) від 15.05.2013, ВВР, 2014, N 11, ст.138 }

{ Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2014 ( v006p710-14 ) від 11.06.2014 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1673-VII ( 1673-18 ) від 02.09.2014, ВВР, 2014, N 43, ст.2037
N 191-VIII ( 191-19 ) від 12.02.2015, ВВР, 2015, N 21, ст.133
N 1999-VIII ( 1999-19 ) від 05.04.2017, ВВР, 2017, N 24, ст.277
N 2181-VIII ( 2181-19 ) від 07.11.2017, ВВР, 2017, N 51-52, ст.446
N 2443-VIII ( 2443-19 ) від 22.05.2018, ВВР, 2018, N 33, ст.250
N 2542-VIII ( 2542-19 ) від 18.09.2018 }
{ Установити, що у 2016 році норми і положення статей 1, 9, 40,
48-1 цього Кодексу застосовуються у порядку та розмірах,
встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних
фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету
Фонду соціального страхування України, згідно із Законом
N 928-VIII ( 928-19 ) від 25.12.2015 }

{ Установити, що у 2017 році норми і положення статей 1, 9, 40,
48-1 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах,
встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних
фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів згідно із
Законом N 1801-VIII ( 1801-19 ) від 21.12.2016 }

{ Установити, що у 2018 році норми і положення статей 1, 9, 40 і
48-1 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах,
встановлених Кабінетом Міністрів України з урахуванням наявних
фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів згідно із
Законом N 2246-VIII ( 2246-19 ) від 07.12.2017 }

{ У тексті Кодексу слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід
війни» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами
«особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з
інвалідністю внаслідок війни» у відповідному відмінку і числі
згідно із Законом N 2443-VIII ( 2443-19 ) від 22.05.2018 }
В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні було створено необхідні передумови для розв’язання однієї з найважливіших соціальних проблем — задоволення потреби трудящих у житлі.
Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу. Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва.
Високі темпи розвитку державного і громадського фонду на основі державних планів, заходи, яких вживає держава по сприянню кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, створюють необхідні умови для забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло.
Важливим державним завданням є забезпечення схоронності житлового фонду, збільшення строку його служби, підвищення рівня благоустрою жилих будинків. У вирішенні цього завдання активну участь беруть громадські організації і громадяни.
Конституція СРСР і Конституція Української РСР зобов’язують громадян дбайливо ставитися до надаваного їм житла.
Радянське житлове законодавство покликане сприяти забезпеченню права громадян на житло, ефективному використанню та охороні житлового фонду.

Стаття 2. Завдання житлового законодавства Української РСР Завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.
Стаття 3. Житлове законодавство Союзу РСР і Української РСР Житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік ( v5150400-81 ) та видаваними відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР. Відносини, зв’язані з будівництвом жител, регулюються відповідним законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Стаття 4. Житловий фонд Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об’єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. { Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3187-12 від 06.05.93, N 3334-IV ( 3334-15 ) від 12.01.2006 }
Стаття 5. Державний житловий фонд Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української РСР. Жилі будинки, споруджені з залученням у порядку пайової участі коштів державних підприємств, установ, організацій, зараховуються (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР) до житлового фонду місцевих Рад народних депутатів, коли функції єдиного замовника по спорудженню цих будинків виконував виконавчий комітет Ради народних депутатів.
Стаття 6. Призначення жилих будинків і жилих приміщень Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. { Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1673-VII ( 1673-18 ) від 02.09.2014 }
Стаття 7. Виключення з житлового фонду жилих будинків і жилих приміщень Періодично, у строки, встановлювані Радою Міністрів Української РСР, провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів. Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнено в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Стаття 8. Переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі Переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу. Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і громадського житлового фонду в нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських організацій. Переведення жилих будинків і жилих приміщень, що належать колгоспам, у нежилі здійснюється за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених. Переведення жилих будинків житлово-будівельних кооперативів у нежилі не допускається.
Стаття 8-1. Переведення у жилі будинки садових і дачних будинків Громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування. { Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом N 1673-VII ( 1673-18 ) від 02.09.2014 }
Стаття 9. Житлові права громадян Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. { Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3187-12 від 06.05.93, N 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008, N 1510-VI ( 1510-17 ) від 11.06.2009, N 3716-VI ( 3716-17 ) від 08.09.2011 }

Сообщение ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ появились сначала на ОСББ today.

• требования к лицам, которые подают заявление о проведении профессиональной аттестации;
• этапы осуществления профессиональной аттестации;
• перечень документов, необходимых для проведения профессиональной аттестации;
• основания для отказа в осуществлении профессиональной аттестации;
• процедура осуществления первичной профессиональной аттестации;
• осуществление повторной профессиональной аттестации;
• срок действия квалификационного сертификата;
• основания для аннулирования квалификационного сертификата.

Сообщение С 2019 управляющие ОСМД (ОСББ) будут аттестованы появились сначала на ОСББ today.

Сообщение Преимущества создания ОСМД (ОСББ) появились сначала на ОСББ today.

• подготовка смет, квитанций, годового отчета;
• проведение контроля за своевременной оплатой собственниками необходимых платежей, и принятие мер по взысканию задолженности согласно законодательству;
• распоряжение денежными средствами на необходимые нужды объединения согласно с утвержденной общим собранием объединения сметы;
• контроль за выполнением работ и предоставлением услуг, составление необходимых договоров;
• контроль делопроизводства, бухгалтерии и составление отчетов о деятельности объединения;
• организация собрания совладельцев и представителей ОСМД;
• назначение письменного опроса совладельцев и создание соответствующей комиссии для его проведения;
• Проведение голосования и опросов совладельцев и создание необходимой группы контроля для проведения.

Обязанности председателя правления ОСМД

• контролирование работы правления;
• следит за исполнением всех работников объединения приказов и распоряжений;
• Исходя из решения общего собрания и правления ОСББ, производит необходимые действия без доверенности;
• распоряжается денежными средствами объединения согласно утвержденной смете;
• по утвержденной смете объединения распоряжается денежными средствами;
• подписывает от имени объединения все договоры, заключенные в рамках компетенции объединения либо правления;
• подписывает необходимые договора от имени ОСББ;
• подписывает статистическую, финансовую и налоговую отчетность;
• а также финансовые и налоговые отчеты, документы которые касаются платежно-расчетной части, исковые заявления в суд.

Сюда могут входить и иные обязанности председателя.

Сообщение Может ли председатель правления ОСМД (ОСББ) выполнять обязанности на общественных началах. появились сначала на ОСББ today.