Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

07.02.2003 N 2

Про судову практику в справах
про злочини проти життя та здоров’я особи

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України
( 254к/96-ВР ) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Право на життя є невід’ємним правом людини. Ніхто не може бути
свавільно позбавлений життя.
Суди України в цілому додержується вимог законодавства, яке
регулює відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи.
Разом з тим є випадки, коли під час судового розгляду справ цієї
категорії допускаються порушення як матеріального, так і
процесуального закону.
З метою забезпечення правильного й однакового застосування
законодавства при розгляді справ про злочини проти життя та
здоров’я особи Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержаннявимог законодавства, що передбачає відповідальність за злочинипроти життя та здоров’я особи.Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями3 і 27 Конституції ( 254к/96-ВР ) права людини на життя і здоров’яє беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуальногозакону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.У справах про злочини даного виду суди зобов’язані якустановлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнєдля їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так івживати всіх необхідних заходів до повного відшкодуваннязаподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.

2. При призначенні покарання відповідно до статей 65-69Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі — КК) суди маютьураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіхобставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб,характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру,тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, щопом’якшують та обтяжують покарання.Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК ( 2341-14 ) довічне позбавленняволі призначається лише у випадках, спеціально передбачених цимКодексом, і за умови, що суд не вважає за можливе застосуватипозбавлення волі на певний строк. Призначення цього покаранняповинне мотивуватись у вироку з обов’язковим наведенням обставин,які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі напевний строк. Якщо винуватими у вчиненні злочину визнано кількохосіб, яким призначається довічне позбавлення волі, у вироку маютьбути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожної з них.

3. У разі, коли до кримінальної відповідальності притягнутокількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим напозбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров’ю,належить з’ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій,ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, якібезпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого абозаподіянні шкоди його здоров’ю, потрібно кваліфікувати за статтямиКК ( 2341-14 ), що передбачають відповідальність за умисневбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров’ю, а дії організаторів,підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, -за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасниківвийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинивбільш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленостізаподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), зацей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а іншіособи — за злочини, вчинені ними в межах домовленості.

4. Особа, яка добровільно відмовилась від убивствапотерпілого або заподіяння шкоди його здоров’ю, підлягаєкримінальній відповідальності лише за умови, що фактично вчинененею діяння містить склад іншого злочину. У цьому разі іншіспівучасники злочину відповідно до ч. 1 ст. 31 КК ( 2341-14 )несуть відповідальність за готування до того злочину або замах натой злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особавважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, алейого не було закінчено з причин, що не залежали від її волі,діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК( 2341-14 ) як закінчений замах на злочин, який особа бажалавчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин можебути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлюєсуспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає йогосуспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

5. Умисне позбавлення життя двох або більше осібкваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) за умови, що їхубивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такоїкваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чибув він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщоці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винногододатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115КК.Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу навбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину зап. 1 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) не має.

6. Під убивством малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК( 2341-14 ) розуміється умисне позбавлення життя особи, якій невиповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коливинний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускавце, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, зап. 2 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) кваліфікується за умови, щовинний завідомо знав про такий стан потерпілої.

7. Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2ст. 115 КК) ( 2341-14 ) настає за умови, що потерпілий бувзаручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метоюспонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чиорганізацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утриманнявід вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа цеусвідомлювала.Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно відтого, чи була винна особа причетною до вчинення злочину,передбаченого ст. 147 КК ( 2341-14 ). Разом з тим мотив такоговбивства повинен мати зв’язок із даним злочином (це можуть бутибажання спонукати зазначених у ст. 147 КК осіб, установу,підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчиненняпевних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагненняприховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин,вчинений під час їх здійснення, тощо).Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК( 2341-14 ) і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч.2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч.2 ст. 115 КК.

8. Умисне вбивство визнається вчиненим з особливоюжорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), якщо винний,позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йомуособливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілеснихушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі звикористанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин,отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних(шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжкихдушевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо вонобуло поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося вприсутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, щотакими діями завдає останнім особливих психічних чи моральнихстраждань.Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115КК ( 2341-14 ) на тій підставі, що винна особа в подальшому зметою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевногохвилювання (ст. 116 КК ( 2341-14 ), або матір’ю своєїновонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні межнеобхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних длязатримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цимистаттями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості.

9. Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб(п. 5 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), умисне вбивство кваліфікуєтьсяза умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певноїособи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який єнебезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. Прицьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.У разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилкововважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життяпотерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечнимне був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчиненнязлочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ).Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життябагатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (іншихосіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК( 2341-14 ), а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров’ю, — за п. 5 ч.2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, щопередбачають відповідальність за умисне заподіяння тілеснихушкоджень.

10. За п. 6 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) як учинене зкорисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коливинний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку зцим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима,коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чизберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чиобов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися відплатежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому немає значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержативнаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив — допочатку чи під час вчинення цього злочину.Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисневбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людинив певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлітощо).У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу,вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом діївинного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) істаттею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіннямайном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч.3 ст. 312, ч. 3 ст.313, ч. 3 ст. 289 КК).Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного післявбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) виключається.

11. Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2ст. 115 КК ( 2341-14 ) дії винного кваліфікуються, коли вінпозбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги досуспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття інормами моралі, а так само без будь-якої причини чи звикористанням малозначного приводу.Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще йінші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чивинятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 іза відповідною частиною ст. 296 КК ( 2341-14 ).Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивівумисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сампотерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, щовиникли на грунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому булопорушено громадський порядок.

12. Відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) заумисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку звиконанням цією особою службового або громадського обов’язкунастає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинитиправомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням нимзазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а так само змотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моментувиконання потерпілим своїх обов’язків до вбивства.Виконання службового обов’язку — це діяльність особи, якавходить до кола її повноважень, а громадського обов’язку -здійснення спеціально покладених на особу громадських повноваженьчи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян(наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів владипро злочин або про готування до нього).Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) -це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід,баба, внуки (п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексуУкраїни ( 1001-05 ); далі — КПК).Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії,належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2ст. 115 КК ( 2341-14 ).Умисне вбивство або замах на вбивство державного чигромадського діяча, працівника правоохоронного органу чи йогоблизьких родичів, члена громадського формування з охоронигромадського порядку і державного кордону або військовослужбовця,судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів,захисника чи представника особи або їх близьких родичів,начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов’язкиз військової служби, представника іноземної держави або іншоїособи, яка має міжнародний захист, за наявності відповіднихпідстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379,400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК ( 2341-14 ). Разом з тим, колиумисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за іншихобтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винноїособи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієїстатті.

13. За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) настаєвідповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочинабо полегшити його вчинення.Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене зметою приховати інший злочин, не має значення, чи був виннийпричетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисневбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його діїкваліфікуються за тією статтею КК, якою передбаченовідповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115КК ( 2341-14 ).Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховатизлочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК( 2341-14 ) не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину,вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальністьнастає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині,який приховувався.Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метоюполегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цейзлочин вчинений чи ні.

14. Умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст.115 КК ( 2341-14 ), якщо воно було поєднане зі згвалтуваннямпотерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевоїпристрасті неприродним способом, тобто мало місце в процесівчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьомузлочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 ККабо ще й за відповідною частиною ст. 15 КК.Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть ізтрупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК( 2341-14 ).У випадках, коли особу було умисно вбито через певний часпісля її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевоїпристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винногокваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповіднимичастинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ).

15. Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст.115 КК ( 2341-14 ), — це умисне позбавлення життя потерпілого,здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи(замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження,а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язуєтьсяпозбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити в інтересахвиконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру абож не вчинювати їх.Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди,відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) настаєнезалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії — дочи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку,збирався він це робити чи ні.До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплатавиконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чизбереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язаньтощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-якідії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов’язане зматеріальними інтересами виконавця вбивства.У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється зметою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чиінших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів),дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК( 2341-14 ).Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставинсправи повинен визнаватись або підбурювачем, або організаторомзлочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його діїналежить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2ст. 115 КК ( 2341-14 ), а за наявності до того підстав — і заіншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 — якщо виконавецьпозбавив особу життя з метою одержання вигод матеріальногохарактеру, за п. 12 — коли вбивство було замовлено групі осіб).Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був іспіввиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення запопередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав — іза іншими пунктами цієї статті.Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувавсякорисливими, а виконавець — іншими мотивами, дії замовникакваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч.2 ст. 115 КК ( 2341-14 ).Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) настаєлише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, ане якийсь іншій насильницький злочин щодо неї. Якщо замовникдоручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавецьумисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть утому злочині, який він організував чи до вчинення якого схиливвиконавця, а останній — за той злочин, який він фактично вчинив.У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілогожиття, але з причин, що не залежали від його волі, умисел навбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретнихобставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні доумисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цьогозлочину.

16. Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2ст. 115 КК ( 2341-14 ) умисне вбивство вважається тоді, коли впозбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві ібільше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися проспільне його виконання.За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хочай не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смертьпотерпілому, але будучи об’єднаними з іншими співвиконавцямивбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілогожиття, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважаланеобхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретнихобставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюютьубивство за попередньою змовою, до таких дій належать:застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метоюприведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник,скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подоланняопору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншимспівучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуаціїзаважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотноускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіюєсмерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства(у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження запотерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо передубивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізаціюспільного умислу тощо.Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хочакожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зіспівучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більшеосіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ).Умисне вбивство, вчинене організованою групою, такожкваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ). У разі, колигрупа осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство,являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичнугрупу чи терористичну організацію, не передбачене закономвоєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену зметою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу наадміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настаєза п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.

17. За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) кваліфікуються діїособи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства,передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу. Відповідальність заповторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була виннаособа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінченевбивство чи готування до нього або замах на нього, була вонавиконавцем чи іншим співучасником злочину.Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чиготування до нього або замах на нього, ці його дії підлягаютьсамостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивствокваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ). Окремокваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчиненозакінчене умисне вбивство, а потім — готування до такого ж злочинучи замах на нього.При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючихобставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК( 2341-14 ), дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п.13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК( 2341-14 ), коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чипогашена в установленому законом порядку, коли на момент вчиненнянового злочину минули строки давності притягнення довідповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4ст. 49 КК, — коли особа була звільнена судом від кримінальноївідповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тількивбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. ( 2341-14 ) чистаттями 94 і 93 КК 1960 р. ( 2001-05 ), а й убивства,відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідністатті КК 1960 р.).Судам слід мати на увазі, що при співучасті в убивстві такакваліфікуюча ознака цього злочину, як вчинення його особою, щораніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватися прикваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознакастосується.

18. При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115КК ( 2341-14 ) покарання за кожним пунктом цієї статті окремо непризначається. Проте при його призначенні необхідно враховуватинаявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисноговбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкостівчиненого злочину.

19. У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство,керувалась не одним, а декількома мотивами, судам належитьз’ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочиннідії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), яким визначеновідповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тимв окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можливакваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета)рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.

20. Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), а також без ознак, передбачених статтями116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти,ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винногоз потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.

21. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини слідкваліфікувати за ст. 117 КК ( 2341-14 ), якщо воно вчинене під часпологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий часпісля пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті.

22. Для відмежування умисного вбивства від умисногозаподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смертьпотерпілого (ч. 2 ст. 121 КК ( 2341-14 ), суди повинні ретельнодосліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту іспрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідновирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння,зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характері локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причиниприпинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, щопередувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому єсуб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисномувбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разізаподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смертьпотерпілого, ставлення винного до її настання характеризуєтьсянеобережністю.Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, щоминув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смертіпотерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивствазначення не має.

23. Потрібно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивстваабо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність заякі передбачено статтями 116 і 123 КК ( 2341-14 ),характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станомвинного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлюватисвої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дійвинного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, щораптово виникло внаслідок протизаконного насильства,систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкодженьабо побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним(наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майновоїшкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінкупотерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честьвинного або близьких йому осіб.У випадках, коли вбивство вчинено або тяжке тілеснеушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевногохвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтямиКК ( 2341-14 ), що передбачають відповідальність за вчиненнязазначених злочинів без пом’якшуючих обставин. Неправомірнаповедінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною,що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом’якшує покараннявинного.

24. Відповідальність за ст. 118 або ст. 124 КК ( 2341-14 ) завбивство чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разіперевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів,необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, щоздійснений винним захист явно не відповідав небезпечностіпосягання чи обстановці, яка склалася.

25. За заподіяння (умисно або через необережність) середньоїтяжкості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильногодушевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкоюпотерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чиперевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,кримінальної відповідальності чинним КК ( 2341-14 ) невстановлено.

26. У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життячи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження,передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чибездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення(злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливостінастання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити(злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство черезнеобережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньоїтяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119чи ст. 128 КК ( 2341-14 ).Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки,коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного припадінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо неприпускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змістусуб’єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивствочерез необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, щоспричинило смерть потерпілого.Якщо при згвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіявпотерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщопотерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобупід час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), йогодії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК ( 2341-14 ) (як згвалтування, щоспричинило особливо тяжкі наслідки) і додаткової кваліфікації заст. 119 КК не потребують.Вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідокзлочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від учинення цихдіянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомоприпускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи прицьому на якість, конкретні обставини, які могли б йоговідвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідокзлочинної недбалості — від невинного заподіяння шкоди (коли особане передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і(або) не могла його передбачати).

27. Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст. 76 КПК( 1001-05 ) для встановлення причин смерті, тяжкості й характерутілесних ушкоджень призначення експертизи є обов’язковим. Прицьому слід враховувати, що визначення наявності ознак особливоїжорстокості, мучення, мордування, катувания, знівечення обличчя єкомпетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчянепоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи.Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичнихекспертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діянняі саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами привирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині,обставин його вчинення та про його кримінально-правовукваліфікацію.Для з’ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевногохвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричнуекспертизу.

28. Відповідальність за ч. 1 ст. 120 КК ( 2341-14 ) задоведення особи до самогубства або до замаху на самогубство настаєза умови, що потерпілий вчинив відповідні дії внаслідок жорстокогоповодження з ним, шантажу, примушування до вчинення протиправнихдій або систематичного приниження його людської гідності винним.Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубідіяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань(мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв,позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичнимприниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення допотерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо).

29. Вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі провідшкодування матеріальної чи моральної шкоди, заподіяноївнаслідок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров’япотерпілого (витрат на лікування, посилене харчування,протезування, сторонній догляд, поховання тощо), суди повиннікеруватися відповідним цивільним законодавством і виходити зроз’яснень із цих питань, які містяться в постановах ПленумуВерховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6( v0006700-92 ) «Про практику розгляду судами цивільних справ запозовами про відшкодування шкоди» та від 31 березня 1995 р. N 4( v0004700-95 ) «Про судову практику в справах про відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди» з наступними змінами.

30. Відповідно до вимог статей 23 і 23-2 КПК ( 1001-05 )судам необхідно з’ясовувати причини й умови, що сприяли вчиненнювбивств чи заподіянню тілесних ушкоджень, реагувати окремимиухвалами (постановами) на недоліки в запобіганні протиправнійповедінці осіб та невжиття передбачених законом заходів за заявамигромадян про факти посягання на їх життя та здоров’я.

31. Визнати такою, що втратила чинність, постанову ПленумуВерховного Суду України від 1 квітня 1994 р. N 1 ( v0001700-94 )»Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’ялюдини» з наступними змінами.ГоловаВерховного Суду України В.Т.МаляренкоСекретар Пленуму,суддя Верховного Суду України І.П.Домбровський»Вісник Верховного суду України», 2003, N 1(35)

Теги: , , ,

Оставить ответ

Ваш электронный адрес не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>